Заголовок

Світовий океан ad initio mundi служить людині як безкрайній водний шлях і джерелом усіляких видів ресурсів. Його вплив на розвиток цивілізації важко переоцінити. Ще наприкінці XIX століття в роботах відомого вченого, професора Лозаннського університету Л. І. Мечнікова була обґрунтована географічна теорія розвитку сучасного суспільства, і були аргументовані етапи еволюції цивілізації з погляду освоєння людиною океанів, морів і річок. Та й на сьогодення, за даними ООН у прибережній зоні шириною до 100 км проживає понад половини всього населення земної кулі і, за прогнозами, до 2025 р. його частка збільшиться до 75% [1].

Питання про те, чим є Світовий океан, не завжди було тривіальним. Наприклад, в одній із найстародавніших карт, що дійшла до нас і датується приблизно V століттям до н.е., зображене земне коло, що омивається смугою водного простору. Версія про те, що на земному диску, а згодом і на земній кулі, переважає суша, розділена лише декількома смугами водного простору, була характерна в період середньовіччя і домінувала навіть після того, як дійшли перші відомості про Новий Світ. Ким і коли вперше була висловлена геніальна гіпотеза Світового океану, напевно, назавжди залишиться для нас загадкою. Не менш відомий український дослідник Г. О. Анцелєвич зазначає, що на правовий режим регламентації різних видів діяльності всіх категорій морських просторів істотно впливає фактор дії юрисдикції, яка в свою чергу може мати національний чи міжнародний характер. Залежно від характеру юрисдикції вчений поділяє морські простори на дві великі групи: ті, що знаходяться в межах дії національної юрисдикції прибережних держав, і ті, що знаходяться за межами дії національної юрисдикції. Перша з цих груп поділяється ще за обсягом суверенних прав прибережної держави, а друга – за ступенем дії національної юрисдикції прибережної держави на правову регламентацію використання просторів [2].

Після розпаду Римської імперії, норми морського права виявилися в значній мірі розрізненими, а морська торгівля продовжувала розвиватися в боротьбі з морською стихією і піратством. Природно, що така ситуація, спонукала судновласників і торговців до об’єднання і нормування відносин, що складалися в процесі використання просторів Світового океану. Саме цього періоду стосується створення перших морських торговельних товариств, що якоюсь мірою стали прообразом сучасних пароплавств і судноплавних компаній.

У морських торговельних портах поступово починають складатися звичаї або цілі зводи звичаїв, що регулюють відносини між судновласниками і торговцями. Причому кожен порт формує свої звичаї, прагнучи підкорити їм судновласників, торговців, капітанів. Незважаючи на це, між звичаями різних портів, як правило, не існує істотних розбіжностей, тому що всі вони базуються на загальних принципах, закладених у більш ранній період. В їх основу лягли Родоське право і Давнє Римське право. Звичаї, що складалися в одному порту, записувалися й переписувалися в інших. Історія знає міста, що йшли за Венецією і Генуєю; за Олероном із записаними в ньому звичаями – Roles d’Oleron; за Барселоною, де сформувався збірник морських звичаїв і практика консулів – Consolato del mare тощо.

Період середньовіччя можна охарактеризувати також новим сплеском боротьби за панування у Світовому океані й монополію в морській торгівлі. Однак найвищого розмаху домагання на володіння морями досягли в результаті великих географічних відкриттів. Відкриття Америки Христофором Колумбом, висадження Васко де Гама на берегах Індії, встановлення морського шляху навколо Африки і мису Доброї Надії створили значні перспективи для захоплення заморських земель. Іспанський і португальський монархи прагнуть опанувати знову відкритими землями і морями. На цьому підґрунті між ними виникають запеклі протиріччя, що ледве не переростають у війну.

Говорячи про правовий режим морських просторів у сучасному міжнародному праві, необхідно визначити, що означають поняття «правовий режим» та «правовий статус» в міжнародному праві. Обидва поняття використовуються як критерій для юридичної класифікації територій, в тому числі і морських. В основному, даючи визначення цих понять, вчені використовують як приклади саме категорії морського права. Багато юристів-міжнародників ототожнюють ці поняття, проте вони все ж таки мають різне значення.

Для початку слід розглянути використання цих термінів у Конвенції ООН з морського права 1982 року (далі – Конвенція 1982 року) [3]. Термін «статус» («правовий статус») вживається, зокрема, у ст.2 «правовий статус територіального моря, повітряного простору над територіальним морем, а також його дна та надр», у ст. 34 «правовий статус вод, що утворюють протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства»; ст. 35 «b» «правового статусу вод за межами територіального моря держав, що межують з протоками, таких, як виключні економічні зони чи відкрите море»; ст. 49 «правовий статус архіпелажних вод, повітряного простору над архіпелажними водами, а також дна та його надр», ст. 78, п.1 «права прибережної держави на континентальний шельф не зачіпають правового статусу покриваючих вод та повітряного простору над цими водами»; ст. 137 «правовий статус Району та його ресурсів»; у ст. 176 йдеться про «правовий статус» Органу по Району та про «правовий статус» установок та обладнання, що не мають статусу островів.

Щодо поняття «режим» («правовий режим») то воно згадується, зокрема, у ст. 34 «режим проходу через протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства»; у ст. 35 «с» «правового режиму проток, прохід в які регулюється в цілому чи частково давно існуючими чи чинними міжнародними конвенціями»; ст. 45, п.1 «Режим мирного проходу»; ст.49, п.4 «Режим архіпелажного проходу по морських коридорах»; ст.55 «Особливий правовий режим виключної економічної зони» [4]; ст.121 «Режим островів»; ст.131 «Рівність режиму в морських портах».

Література:

1. Гревцова Т. П. Конвенция ООН по морскому праву 1982 г. о юрисдикции государства порта в системе мер по защите и сохранению морской среды. Советский ежегодник морского права. М.: Мортехинформреклама, 1985. С. 13–18.

2. Анцелевич Г. А. Международное морское торговое право: учеб. пособ. К.: Слово, 2003. 560 с.

3. Конвенция ООН по морскому праву 1982 года. Морское право: Офиц.текст Конвенции по морскому праву с прил. и пред. указ. Нью-Йорк, 1984. 316 с.

4. Лазарев М. И. Теоретические вопросы современного международного морского права. М.: Наука, 1983. 302 с.